Она все равно была самая лучшая,
Даже если и звонила от случая, к случаю.
Не поздравляла, не звала к чаю,
Но изредка все же писала: «скучаю!»

Она все равно была самая лучшая,
даже если трепела нервы, тебя не слушала.
Не знакомила с мамой, на гульках не задерживалась,
И личного графика всегда придерживалась.

Она все равно была самая лучшая,
Такая маленькая и не послушная.
с друзьями не знакомилась,
Все думали она скучная.

А она ведь все-равно была самая лучшая,
Со своим характером паршивым и гордостью в перед идущей.

Она все равно была самая лучшая,
Любила крепкий кофе, тебя любила наверное.
Но думала, твои чувства — это все скверное.
Пускай не звонила, не писала первая.

Она все равно была самая лучшая,
Даже если звонила от случая к случаю.
Не поздравляла, не звала к чаю,
Но изредка все же писала:
«Скучаю!»

Сьогодні був скучний день

я цілий день просиділа вдомадопомагала мамі, повчила уроки)Не ходила гуляти!

але я думаю, що завтра буде чудовий день)В школі буде всело там багато друзів і саме головне це уроки і… вчителі)

А вітер – наче восени.
Чекає дощ зірватися щомиті.
Як рідко ти приходиш в мої сни!
Великим смутком спогади омиті.

Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий
 екзамен.
Мов тихий дзвін гірського  кришталю,
Несказане лишилось несказанним.
Життя ішло, минуло той перон.
Гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.
Світали ночі, вечоріли дні.
Не раз хитнула доля терезами.
Слова як сонце сходили в мені.
Несказане лишилось несказанним.

А вечір пролітає, наче крижень,
Черкнувши місто синіми крильми.
У сріблі заворожених наближень
Ми вже як тіні, ми уже не ми.
Це як гіпноз, як магія безодні,
Як струм жаги, що в голосі болів,
Коли вуста пекучі, аж холодні,
Уже не здатні вимовити слів.

Отримала я ненаписаний лист.
Торкнула той лист,
як струну гітарист.
Я чую слова, де ні слова нема.
Я теж, як і ти, від любові німа.
Кохання – це мука.
Кохання – це хист.
Кохання – це твій
ненаписаний лист.